Один батько жив з двома синами. Старший був розумний, тямущий, і всяка справа у нього получалася в руках, а молодший був дурний, нетямущий і нічому навчитися не міг. Люди говорили, дивлячись на нього: — З цим сином батько ще набереться клопоту! Коли потрібно було зробити що – небудь, все повинен був старший робити; але зате він був боязкий, і коли його батько за чим – небудь посилав особливо вночі, і якщо до того ж дорога проходила повз кладовище чи іншого страшного місця, він відповідав: — Ах, ні, батьку, не піду я туди! Дуже страшно мені. Часом, коли ввечері біля каміну розказували страшні історії, від яких мороз по шкірі продирав, слухачі вигукували: — Ах, страшно як! А молодший слухав, сидячи в своєму кутку, і ніяк зрозуміти не міг, що це означало: — Ось кажуть: страшно та страшно! А мені от ні крапельки не страшно! І зовсім я не вмію боятися. Мабуть, це також одна з тих премудростей, в яких я нічого не тямлю. Одного разу сказав йому батько: — Слухай,