Один батько жив з двома синами.
Старший був розумний, тямущий, і всяка справа у нього получалася в
руках, а молодший був дурний, нетямущий і нічому навчитися не міг.
Люди говорили, дивлячись на нього:
— З цим сином батько ще набереться клопоту!
Коли потрібно було зробити що – небудь, все повинен був старший робити; але зате він був боязкий, і коли його батько за чим – небудь посилав особливо вночі, і якщо до того ж дорога проходила повз кладовище чи іншого страшного місця, він відповідав:
— Ах, ні, батьку, не піду я туди! Дуже страшно мені.
Часом, коли ввечері біля каміну розказували страшні історії, від яких мороз по шкірі продирав, слухачі вигукували:
— Ах, страшно як!
А молодший слухав, сидячи в своєму кутку, і ніяк зрозуміти не міг, що це означало:
— Ось кажуть: страшно та страшно! А мені от ні крапельки не страшно! І зовсім я не вмію боятися. Мабуть, це також одна з тих премудростей, в яких я нічого не тямлю.
Одного разу сказав йому батько:
— Слухай, ти, там, у кутку! Ти ростеш і сили набираєшся: треба ж і тобі навчитися якомусь ремеслу, щоб добувати собі хліб насущний. Бачиш, як трудиться твій брат; а тебе даром хлібом годувати доводиться.
— Ех, тату! Відповів той. Дуже б хотів я навчитися чогось. Та вже коли на те пішло, дуже хотілося б мені навчитися страху: я ж зовсім не вмію боятися.
Старший брат розреготався, почувши такі слова, і подумав про себе: "Господи милостивий! Ну і дурень же брат у мене! Нічого путнього з нього не вийде. Хто хоче крюком бути, той заздалегідь спину гне!"
Батько зітхнув і відповів:
— Страху ти ще неодмінно навчишся, та хліба собі цим не заробиш.
Незабаром після того зайшов до них у гості дяк, і став йому старий скаржитися на своє горе: що не пристосувався син його ні до якої справи, нічого не знає і нічому не вчиться.
— Ну, подумайте тільки: коли я запитав його, чим він стане хліб собі заробляти, він відповів, що дуже хотів би навчитися страху!
— Коли за цим тільки справа, відповів дяк, так я візьмусь навчити його. Пришліть його до мене. Я його швидко навчу.
Батько був цим задоволений в надії, що малому хоч якось охоту переб’ють.
Отже, дяк взяв до себе хлопця додому і доручив йому дзвонити у дзвін.
Днів через два розбудив він його опівночі, велів йому встати, зійти на дзвіницю і дзвонити; а сам думає: "Ну, навчишся ж ти нині страху!" Пробрався тихенько вперед, і коли хлопець, піднявшись нагору, обернувся, щоб взятися за мотузку від дзвона, перед ним на сходах проти вікна опинився хтось у білому.
Він крикнув:
— Хто там?
Але той не відповідав і не ворушився.
— Гей, відповідай! Закричав знову хлопчина. Або забирайся по – доброму! Нічого тобі тут вночі робити.
Але дяк стояв нерухомо, щоб хлопець прийняв його за привида. Знову звернувся до нього хлопець:
— Чого тобі треба тут? Відповідай, якщо ти чесний; а не то я тебе скину з драбини!
Дячок подумав: "Ну, це ти, брате мій, тільки так кажеш," і не промовив жодного звуку, стояв, немов кам'яний.
І в четвертий раз крикнув йому хлопець, але знову не домігся відповіді. Тоді він кинувся на привида і зіштовхнув його зі сходів так, що, перерахувавши десяток сходинок, він опинився внизу.
А хлопець віддзвонив собі, прийшов додому, ліг, не кажучи ні слова, в ліжко і заснув.
Довго чекала дячиха свого чоловіка, але той все не приходив. Нарешті їй страшно стало, вона розбудила хлопця і запитала:
— Чи не знаєш, де мій чоловік? Він адже тільки що перед тобою зійшов на дзвіницю.
— Ні, відповідав той, а ось на сходах проти вікна стояв хтось, і так як він не хотів відповідати мені, ні прибиратися геть, я спустив його зі сходів. Підіть погляньте, чи не він чи це був. Мені було б шкода, якби що погане з ним скоїлося.
Кинулася туди дячиха і побачила чоловіка: зламав ногу, лежить в кутку і стогне.
Вона перенесла його додому і поспішила з гучними криками до батька хлопця:
— Ваш син накоїв біду велику: мого чоловіка скинув зі сходів, так що він ногу зламав. Заберіть ви негідника з нашого дому!
Злякався батько, прибіг до сина і вилаяв його:
— Що за прокази такі! Чи тебе лукавий поплутав?
— Тату, тільки вислухайте мене! Відповів той. Я зовсім не винен. Він стояв там в темряві, немов зло яке замишляв. Я не знав, хто це, і чотири рази умовляв його відповісти мені або піти.
— Ах, заперечив батько, від тебе мені одні напасті! Забирайся ти з очей моїх, бачити я тебе не хочу!
— Воля ваша, тату! Почекайте тільки до світанку: я піду собі, стану навчатися страху; авось, дізнаюся хоч одну науку, яка мене прогодує.
— Вчися чого хочеш, мені все одно, сказав батько. Ось тобі п'ятдесят талерів, іди з ними на всі чотири сторони і нікому не смій казати, звідки ти родом і хто твій батько, щоб мене не соромити.
— Прошу, якщо нічого більше від мене не потрібно, все буде по – вашому. Це я зроблю.
На світанку поклав хлопець п'ятдесят талерів в кишеню і вийшов на велику дорогу, бурмочучи про себе: "Хоч би на мене страх напав! Хоч би на мене страх напав!"
Підійшов до нього якийсь чоловік, почувши ці промови, і стали вони разом продовжувати шлях.
Незабаром побачили вони шибеницю, і сказав йому супутник:
— Бачиш, он там стоїть дерево, на якому семеро з мотузяною петлею познайомились, а тепер літати вчаться. Сідай під тим деревом і чекай ночі не обійдеш страх!
— Ну, коли так, відповідав хлопець, воно не важко. Якщо я так скоро навчуся страху, то тобі дістануться мої п'ятдесят талерів: приходь тільки завтра рано вранці сюди до мене.
Потім підійшов до шибениці, сів під нею і дочекався там вечора. Йому стало холодно, і він розвів багаття, але до півночі так посвіжів вітер, що хлопець і при вогні ніяк не міг зігрітися.
Вітер розгойдував трупи повішених, вони стукали один об одного. І подумав хлопець: "Мені холодно навіть тут, біля вогню, яке ж їм мерзнути і мотатися там нагорі?"
І, так як серце у нього було добре, він приставив драбину, зліз наверх, відв'язав шибеників одного за іншим і спустив всіх сімох додолу. Потім він роздув гарненько вогонь і розсадив їх усіх кругом, щоб вони могли зігрітися.
Але вони сиділи нерухомо, так що полум'я стало охоплювати їх одяг. Він сказав їм:
— Гей, ви, стережіться! А не те я вас знову повішу!
Але мерці нічого не чули, мовчали і не заважали горіти своєму лахміттю.
Тут він розсердився:
— Ну, якщо ви остерігатися не хочете, то я вам не помічник, а мені зовсім не хочеться згоріти разом з вами.
І він знову повісив їх на місце. Потім він підсів до свого багаття і заснув.
Вранці прийшов до нього той чоловік за грошима і запитав:
— Ну що, либонь, знаєш тепер, який страх буває?
— Ні, відповів той, звідки ж було мені дізнатися це? Ці хлопці, що там нагорі бовтаються, навіть рота не відчиняли і так дурні, що дозволили горіти на тілі своєму лахміттю.
Тут побачив перехожий, що п'ятдесят талерів йому на цей раз не доведеться отримати, і сказав, ідучи;
— Таких я ще не бачив!
Хлопець теж пішов своєю дорогою, бурмочучи як раніше: "Ах, якщо б мене страх пробрав!"
Почув це візник, що їхав позаду нього, і запитав:
— Хто ти такий?
— Не знаю, відповів парубок.
А візник продовжував:
— Звідки ти?
— Не знаю.
— Та хто твій батько?
— Не смію казати.
— Що таке бурмочеш ти собі під ніс?
— Я, бач, хотів би, щоб мене страх пробрав, та ніхто мене не може страху навчити, – відповідав хлопець.
— Не мели дурниць! Сказав візник. Ану, вирушимо зі мною: я тебе якраз до місця пристрою.
Хлопець вирушив з ним, і до вечора прибутку вони в готель, де збиралися заночувати.
Входячи в кімнату, хлопець знову вимовив уголос: "Якби мене тільки страх пробрав! Ех, якби мене тільки страх пробрав!"
Почувши це, господар засміявся і сказав:
— Якщо вже така твоя охота, то тут знайдеться до того підходящий випадок.
— Замовкни! Перервала його господиня. Скільки божевільних сміливців поплатилися вже за це життям! Було б дуже шкода, якби і цей добрий юнак перестав дивитися на білий світ.
Але хлопець сказав:
— Як би не було воно обтяжливо, все ж я хочу навчитися страху: адже я для цього і пустився в дорогу.
Не давав він спокою господареві, поки той не розповів йому, що неподалік знаходиться зачарований замок, де немудро страху навчитися, якщо тільки там провести ночі три. І король обіцяв дочку свою за дружину тому, хто на це наважиться, а вже королівна краща всіх на світі. У замку ж охороняються злими духами незліченні скарби. Якщо хто – небудь в тому замку проведе три ночі, то ці скарби йому дістануться і той ними збагатиться. Багато молодих людей ходили туди щастя спробувати, та жоден не повернувся.
На другий ранок з'явився хлопець до короля і каже йому:
— Якби мені дозволено було, я провів би три ночі в зачарованому замку. Король глянув на хлопця, і той йому так сподобався, що він сказав:
— Ти можеш при цьому обрати собі три предмети, але неодмінно неживих і захопити їх із собою в замок.
Хлопець відповів:
— Ну, так я попрошу собі вогню, столярний верстат і токарний верстат разом з різцем.
Король велів ще завидна знести йому все це в замок. До ночі пішов туди хлопець, розвів яскравий вогонь в одній з кімнат, поставив поряд з собою столярний верстат з різцем, а сам сів за токарний.
— Ех, якби мене тільки страх пробрав! Сказав він. Та видно, я і тут не навчуся йому.
Близько опівночі надумав він ще дужче розпалити вогнище і став роздмухувати полум'я, як раптом з одного кута почулося:
— Мяу, мяу! Як нам холодно!
— Чого кричите, дурні ?! закричав він. Якщо вам холодно, йдіть, сідайте до вогню і грійтеся.
Ледве встиг він це вимовити, як дві великі чорні кішки швидким стрибком підскочили до нього, сіли по обидва боки і втупилися дико на нього своїми вогняними очима.
Трохи згодом, відігрівшись, вони сказали:
— Приятелю! Чи не зіграємо ми в карти?
— Чому ж? Відповів він, Я не проти, але спершу покажіть мені ваші лапи. Вони витягли свої пазурі. Е! Сказав хлопець. Кігтики у вас довгі! Чекайте, я повинен вам їх спершу обстригти.
З цими словами схопив він кішок за загривок, підняв їх на столярний верстат і міцно стиснув у ньому їх лапи.
— Побачив я ваші кігті, сказав він, і пройшло у мене бажання в карти грати. Він убив їх і викинув з вікна у ставок.
Але коли він, покінчивши з цією парою, хотів знову підсісти до свого вогню, звідусіль, з кожного кута, повискакували чорні кішки і чорні собаки на розпечених ланцюгах і все прибували та прибували, так що йому вже нікуди було від них подітися.
Вони страшно ревли, наступали на вогонь, розкидали дрова і збиралися зовсім розметати багаття.
Подивився він з хвилину спокійно на їх метушню, а коли йому несила терпіти стало, він взяв свій різець і закричав:
— Тпрусь, нечисть окаянна! І кинувся на них.
Одні розбіглися; інших він перебив і покидав у ставок. Повернувшись, він знову роздмухав вогонь і став грітися. Сидів він, сидів і очі стали злипатися, стало його хилити до сну. Озирнувшись навкруги і побачивши в кутку велике ліжко, він сказав:
— А, ось це якраз до речі!
І ліг. Але не встиг він і очей стулити, як раптом ліжко само собою стала рухатися і покотилось по всьому замку.
— Ось так! Сказав він. Та чи не можна хутчій?
Тут понеслося ліжко щодуху, через пороги, по сходинках вгору і вниз …
Але раптом гоп, гоп! ліжко перекинулося догори ніжками і на хлопця немов гора лягла.
Він поскидав з себе ковдри і подушки, виліз з – під ліжка і сказав:
— Ну, хватить з мене! Нехай катається, хто хоче!
Потім він ліг біля вогню і проспав до білого дня.
Вранці прийшов король і, побачивши його розпростертим на землі, подумав, що привиди вбили його і він лежить мертвий.
— Шкода доброго юнака! – Сказав король.
Почув це хлопець, схопився і відповів:
— Ну, до біди ще не дійшло!
Здивувався король, зрадів і запитав, як йому було.
— Чудово, відповів той, ось уже минула одна ніч, а там і дві інші пройдуть.
Пішов хлопець до господаря готелю, а той і очі витріщає:
— Не думав я побачити тебе в живих. Ну що, навчився ти страху?
— Яке там! Відповів хлопець. Все марно! Хоч би хто – небудь напоумив мене.
На другу ніч пішов він спати в древній замок, сів біля вогню і затягнув свою стару пісеньку: Хоч би страх мене пробрав!
Близько півночі піднявся там шум і гам, спершу тихше, а потім все голосніше і голосніше; потім знову все стихло на хвилину, і нарешті з труби до ніг хлопця вивалилося з гучним криком пів чоловіка.
— Гей! Закричав юнак. Треба б ще половинку! Цієї замало буде, щоб налякати.
Тут знову гомін піднявся, почувся тупіт і виття й інша половина теж випала.
— Стривай, сказав хлопець, ось я для тебе вогонь роздую!
Зробивши це і озирнувшись, він побачив, що обидві половини встигли зростися і на його місці сидів уже страшний – престрашний чоловік.
— Непорядок! Сказав хлопець. Лавка ця моя!
Страшна людина хотіла його відштовхнути, але хлопець не піддався, сильно двинув його, зіштовхнув з лави і сів знову на своє місце.
Тоді зверху почали падати один за іншим безліч таких самих. Вони дістали дев'ять мертвих ніг і дві мертві голови, розставили ці ноги і стали грати, як в кеглі.
Хлопцеві теж захотілося пограти.
— Гей, ви, послухайте! Попросив він їх. Чи можна мені приєднатися до вас?
— Можна, коли гроші в тебе є.
— Грошей вистачає, та кулі ваші не круглі.
Взяв він мертві голови, поклав їх на токарний верстат і зробив їх кругом.
— Ось так, сказав він, тепер вони краще котитися будуть. Валяйте! Тепер піде потіха!
Пограв хлопець з непроханими гостями і програв трохи; але як тільки пробило дванадцять, все зникло. Він ліг і спокійно заснув.
На ранок прийшов король довідатися:
— Ну, що з тобою коїлося на цей раз?
— Програв в кеглі два талера!
— Та хіба тобі не було страшно ?!
— Ні! Відповів хлопець. Побавитися, і тільки. Хоч би мені дізнатися, що таке страх!
На третю ніч сів він знову на свою лавку і сказав з досадою:
— Ах, якби тільки пробрав мене страх!
Трохи згодом з'явилися шестеро високих хлопців з труною в руках.
— Еге-ге, сказав хлопець, та це, напевно, братик мій двоюрідний, померлий два роки тому! Він поманив пальцем і крикнув: Ну, іди, іди сюди, братику!
Труну поставили на підлогу, хлопець підійшов і зняв кришку: в труні лежав мрець. Доторкнувся хлопець до нього: він був холодний, як лід.
— Стривай, сказав він, я тебе зігрію!
Підійшов до вогню, погрів руку і приклав її до обличчя мерця, але той був холодний як раніше.
Тоді він вийняв його з гробу, сів до вогню, поклав небіжчика собі на коліна і став терти йому руки, щоб відновити кровообіг.
Коли і це не допомогло, йому спало на думку, що зігрітися можна добре, якщо вдвох лягти в ліжко; переніс він мерця на своє ліжко, накрив його і ліг поруч з ним.
Трохи згодом небіжчик зігрівся і заворушився.
— Ось бачиш, брате, сказав хлопець, я і відігрів тебе.
Але мрець раптом піднявся і заволав:
— А! Тепер я задушу тебе!
— Що? Задушив ?! Так от яка твоя вдячність ?! Полізай ж знову в свою труну!
І хлопець підняв мерця, кинув його в труну і закрив його кришкою; тоді увійшли ті ж шестеро носіїв та забрали труну.
— Не пробирає мене страх, та й все! Сказав хлопець. Тут я страху навіки не навчуся!
Тут увійшов чоловік ще більший всіх інших і на вид – страховисько: це був старий з довгою білою бородою.
— Ах ти, тварюко! Закричав він. Тепер ти дізнаєшся, що таке страх: готуйся до смерті!
— Ну, не дуже поспішай! Відповів хлопець. Колі мені вмирати доведеться, так без мого дозволу не получиться.
— Тебе вже я заберу з собою! Сказало чудовисько.
— Тихіше, тихіше! Дуже вже ти розходився! Я ж теж не слабкий, а то ще й сильніший тебе!
— Це ми ще подивимося! Сказав старий. Якщо ти сильніший мене, так я тебе відпущу; ходімо, спробуємо силу!
І повів він хлопця темними переходами в кузню, взяв сокиру і вбив одним ударом ковадло в землю.
— Ач дивина! Я можу і трохи краще цього зробити! Сказав хлопець і підійшов до іншої ковадлі.
Старий став поруч нього, цікавлячись подивитися, і біла борода його звісилась над ковадлом. Тоді хлопець схопив сокиру, розколов одним ударом ковадло і защепив в неї бороду старого.
— Ну, тепер ти, брате, попався! Сказав він. Тепер тобі помирати доведеться!
Взяв він залізний прут і став ним пригощати старого, поки той не заверещав і не почав благати про пощаду, обіцяючи дати йому за це превеликі багатства.
Хлопець витягнув сокиру з щілини і звільнив старого. Повів його старий назад в замок, показав йому в одному з пагорбів три скрині, наповнені золотом, і сказав:
— Одна третина належить бідним, інша королю, третя тобі.
У цей час пробило дванадцять, і хлопець залишився один в темряві.
— Як – небудь та виберуся звідси, сказав він, навпомацки відшукав дорогу в свою кімнату і заснув там біля вогню.
На ранок прийшов король і запитав:
— Що ж тепер, мабуть, навчився ти страху?
— Ні, відповів той, і відати не відаю, що таке страх. Побував тут мій покійний двоюрідний брат та бородань якийсь приходив і показав мені там внизу купу грошей, а страху мене ніхто не навчив.
І сказав тоді король:
— Спасибі тобі! Визволив ти замок від нечистої сили. Бери ж собі мою дочку в дружини!
— Все це дуже добре, відповів той, а все – таки досі я не знаю, що означає тремтіти від страху!
Люди говорили, дивлячись на нього:
— З цим сином батько ще набереться клопоту!
Коли потрібно було зробити що – небудь, все повинен був старший робити; але зате він був боязкий, і коли його батько за чим – небудь посилав особливо вночі, і якщо до того ж дорога проходила повз кладовище чи іншого страшного місця, він відповідав:
— Ах, ні, батьку, не піду я туди! Дуже страшно мені.
Часом, коли ввечері біля каміну розказували страшні історії, від яких мороз по шкірі продирав, слухачі вигукували:
— Ах, страшно як!
А молодший слухав, сидячи в своєму кутку, і ніяк зрозуміти не міг, що це означало:
— Ось кажуть: страшно та страшно! А мені от ні крапельки не страшно! І зовсім я не вмію боятися. Мабуть, це також одна з тих премудростей, в яких я нічого не тямлю.
Одного разу сказав йому батько:
— Слухай, ти, там, у кутку! Ти ростеш і сили набираєшся: треба ж і тобі навчитися якомусь ремеслу, щоб добувати собі хліб насущний. Бачиш, як трудиться твій брат; а тебе даром хлібом годувати доводиться.
— Ех, тату! Відповів той. Дуже б хотів я навчитися чогось. Та вже коли на те пішло, дуже хотілося б мені навчитися страху: я ж зовсім не вмію боятися.
Старший брат розреготався, почувши такі слова, і подумав про себе: "Господи милостивий! Ну і дурень же брат у мене! Нічого путнього з нього не вийде. Хто хоче крюком бути, той заздалегідь спину гне!"
Батько зітхнув і відповів:
— Страху ти ще неодмінно навчишся, та хліба собі цим не заробиш.
Незабаром після того зайшов до них у гості дяк, і став йому старий скаржитися на своє горе: що не пристосувався син його ні до якої справи, нічого не знає і нічому не вчиться.
— Ну, подумайте тільки: коли я запитав його, чим він стане хліб собі заробляти, він відповів, що дуже хотів би навчитися страху!
— Коли за цим тільки справа, відповів дяк, так я візьмусь навчити його. Пришліть його до мене. Я його швидко навчу.
Батько був цим задоволений в надії, що малому хоч якось охоту переб’ють.
Отже, дяк взяв до себе хлопця додому і доручив йому дзвонити у дзвін.
Днів через два розбудив він його опівночі, велів йому встати, зійти на дзвіницю і дзвонити; а сам думає: "Ну, навчишся ж ти нині страху!" Пробрався тихенько вперед, і коли хлопець, піднявшись нагору, обернувся, щоб взятися за мотузку від дзвона, перед ним на сходах проти вікна опинився хтось у білому.
Він крикнув:
— Хто там?
Але той не відповідав і не ворушився.
— Гей, відповідай! Закричав знову хлопчина. Або забирайся по – доброму! Нічого тобі тут вночі робити.
Але дяк стояв нерухомо, щоб хлопець прийняв його за привида. Знову звернувся до нього хлопець:
— Чого тобі треба тут? Відповідай, якщо ти чесний; а не то я тебе скину з драбини!
Дячок подумав: "Ну, це ти, брате мій, тільки так кажеш," і не промовив жодного звуку, стояв, немов кам'яний.
І в четвертий раз крикнув йому хлопець, але знову не домігся відповіді. Тоді він кинувся на привида і зіштовхнув його зі сходів так, що, перерахувавши десяток сходинок, він опинився внизу.
А хлопець віддзвонив собі, прийшов додому, ліг, не кажучи ні слова, в ліжко і заснув.
Довго чекала дячиха свого чоловіка, але той все не приходив. Нарешті їй страшно стало, вона розбудила хлопця і запитала:
— Чи не знаєш, де мій чоловік? Він адже тільки що перед тобою зійшов на дзвіницю.
— Ні, відповідав той, а ось на сходах проти вікна стояв хтось, і так як він не хотів відповідати мені, ні прибиратися геть, я спустив його зі сходів. Підіть погляньте, чи не він чи це був. Мені було б шкода, якби що погане з ним скоїлося.
Кинулася туди дячиха і побачила чоловіка: зламав ногу, лежить в кутку і стогне.
Вона перенесла його додому і поспішила з гучними криками до батька хлопця:
— Ваш син накоїв біду велику: мого чоловіка скинув зі сходів, так що він ногу зламав. Заберіть ви негідника з нашого дому!
Злякався батько, прибіг до сина і вилаяв його:
— Що за прокази такі! Чи тебе лукавий поплутав?
— Тату, тільки вислухайте мене! Відповів той. Я зовсім не винен. Він стояв там в темряві, немов зло яке замишляв. Я не знав, хто це, і чотири рази умовляв його відповісти мені або піти.
— Ах, заперечив батько, від тебе мені одні напасті! Забирайся ти з очей моїх, бачити я тебе не хочу!
— Воля ваша, тату! Почекайте тільки до світанку: я піду собі, стану навчатися страху; авось, дізнаюся хоч одну науку, яка мене прогодує.
— Вчися чого хочеш, мені все одно, сказав батько. Ось тобі п'ятдесят талерів, іди з ними на всі чотири сторони і нікому не смій казати, звідки ти родом і хто твій батько, щоб мене не соромити.
— Прошу, якщо нічого більше від мене не потрібно, все буде по – вашому. Це я зроблю.
На світанку поклав хлопець п'ятдесят талерів в кишеню і вийшов на велику дорогу, бурмочучи про себе: "Хоч би на мене страх напав! Хоч би на мене страх напав!"
Підійшов до нього якийсь чоловік, почувши ці промови, і стали вони разом продовжувати шлях.
Незабаром побачили вони шибеницю, і сказав йому супутник:
— Бачиш, он там стоїть дерево, на якому семеро з мотузяною петлею познайомились, а тепер літати вчаться. Сідай під тим деревом і чекай ночі не обійдеш страх!
— Ну, коли так, відповідав хлопець, воно не важко. Якщо я так скоро навчуся страху, то тобі дістануться мої п'ятдесят талерів: приходь тільки завтра рано вранці сюди до мене.
Потім підійшов до шибениці, сів під нею і дочекався там вечора. Йому стало холодно, і він розвів багаття, але до півночі так посвіжів вітер, що хлопець і при вогні ніяк не міг зігрітися.
Вітер розгойдував трупи повішених, вони стукали один об одного. І подумав хлопець: "Мені холодно навіть тут, біля вогню, яке ж їм мерзнути і мотатися там нагорі?"
І, так як серце у нього було добре, він приставив драбину, зліз наверх, відв'язав шибеників одного за іншим і спустив всіх сімох додолу. Потім він роздув гарненько вогонь і розсадив їх усіх кругом, щоб вони могли зігрітися.
Але вони сиділи нерухомо, так що полум'я стало охоплювати їх одяг. Він сказав їм:
— Гей, ви, стережіться! А не те я вас знову повішу!
Але мерці нічого не чули, мовчали і не заважали горіти своєму лахміттю.
Тут він розсердився:
— Ну, якщо ви остерігатися не хочете, то я вам не помічник, а мені зовсім не хочеться згоріти разом з вами.
І він знову повісив їх на місце. Потім він підсів до свого багаття і заснув.
Вранці прийшов до нього той чоловік за грошима і запитав:
— Ну що, либонь, знаєш тепер, який страх буває?
— Ні, відповів той, звідки ж було мені дізнатися це? Ці хлопці, що там нагорі бовтаються, навіть рота не відчиняли і так дурні, що дозволили горіти на тілі своєму лахміттю.
Тут побачив перехожий, що п'ятдесят талерів йому на цей раз не доведеться отримати, і сказав, ідучи;
— Таких я ще не бачив!
Хлопець теж пішов своєю дорогою, бурмочучи як раніше: "Ах, якщо б мене страх пробрав!"
Почув це візник, що їхав позаду нього, і запитав:
— Хто ти такий?
— Не знаю, відповів парубок.
А візник продовжував:
— Звідки ти?
— Не знаю.
— Та хто твій батько?
— Не смію казати.
— Що таке бурмочеш ти собі під ніс?
— Я, бач, хотів би, щоб мене страх пробрав, та ніхто мене не може страху навчити, – відповідав хлопець.
— Не мели дурниць! Сказав візник. Ану, вирушимо зі мною: я тебе якраз до місця пристрою.
Хлопець вирушив з ним, і до вечора прибутку вони в готель, де збиралися заночувати.
Входячи в кімнату, хлопець знову вимовив уголос: "Якби мене тільки страх пробрав! Ех, якби мене тільки страх пробрав!"
Почувши це, господар засміявся і сказав:
— Якщо вже така твоя охота, то тут знайдеться до того підходящий випадок.
— Замовкни! Перервала його господиня. Скільки божевільних сміливців поплатилися вже за це життям! Було б дуже шкода, якби і цей добрий юнак перестав дивитися на білий світ.
Але хлопець сказав:
— Як би не було воно обтяжливо, все ж я хочу навчитися страху: адже я для цього і пустився в дорогу.
Не давав він спокою господареві, поки той не розповів йому, що неподалік знаходиться зачарований замок, де немудро страху навчитися, якщо тільки там провести ночі три. І король обіцяв дочку свою за дружину тому, хто на це наважиться, а вже королівна краща всіх на світі. У замку ж охороняються злими духами незліченні скарби. Якщо хто – небудь в тому замку проведе три ночі, то ці скарби йому дістануться і той ними збагатиться. Багато молодих людей ходили туди щастя спробувати, та жоден не повернувся.
На другий ранок з'явився хлопець до короля і каже йому:
— Якби мені дозволено було, я провів би три ночі в зачарованому замку. Король глянув на хлопця, і той йому так сподобався, що він сказав:
— Ти можеш при цьому обрати собі три предмети, але неодмінно неживих і захопити їх із собою в замок.
Хлопець відповів:
— Ну, так я попрошу собі вогню, столярний верстат і токарний верстат разом з різцем.
Король велів ще завидна знести йому все це в замок. До ночі пішов туди хлопець, розвів яскравий вогонь в одній з кімнат, поставив поряд з собою столярний верстат з різцем, а сам сів за токарний.
— Ех, якби мене тільки страх пробрав! Сказав він. Та видно, я і тут не навчуся йому.
Близько опівночі надумав він ще дужче розпалити вогнище і став роздмухувати полум'я, як раптом з одного кута почулося:
— Мяу, мяу! Як нам холодно!
— Чого кричите, дурні ?! закричав він. Якщо вам холодно, йдіть, сідайте до вогню і грійтеся.
Ледве встиг він це вимовити, як дві великі чорні кішки швидким стрибком підскочили до нього, сіли по обидва боки і втупилися дико на нього своїми вогняними очима.
Трохи згодом, відігрівшись, вони сказали:
— Приятелю! Чи не зіграємо ми в карти?
— Чому ж? Відповів він, Я не проти, але спершу покажіть мені ваші лапи. Вони витягли свої пазурі. Е! Сказав хлопець. Кігтики у вас довгі! Чекайте, я повинен вам їх спершу обстригти.
З цими словами схопив він кішок за загривок, підняв їх на столярний верстат і міцно стиснув у ньому їх лапи.
— Побачив я ваші кігті, сказав він, і пройшло у мене бажання в карти грати. Він убив їх і викинув з вікна у ставок.
Але коли він, покінчивши з цією парою, хотів знову підсісти до свого вогню, звідусіль, з кожного кута, повискакували чорні кішки і чорні собаки на розпечених ланцюгах і все прибували та прибували, так що йому вже нікуди було від них подітися.
Вони страшно ревли, наступали на вогонь, розкидали дрова і збиралися зовсім розметати багаття.
Подивився він з хвилину спокійно на їх метушню, а коли йому несила терпіти стало, він взяв свій різець і закричав:
— Тпрусь, нечисть окаянна! І кинувся на них.
Одні розбіглися; інших він перебив і покидав у ставок. Повернувшись, він знову роздмухав вогонь і став грітися. Сидів він, сидів і очі стали злипатися, стало його хилити до сну. Озирнувшись навкруги і побачивши в кутку велике ліжко, він сказав:
— А, ось це якраз до речі!
І ліг. Але не встиг він і очей стулити, як раптом ліжко само собою стала рухатися і покотилось по всьому замку.
— Ось так! Сказав він. Та чи не можна хутчій?
Тут понеслося ліжко щодуху, через пороги, по сходинках вгору і вниз …
Але раптом гоп, гоп! ліжко перекинулося догори ніжками і на хлопця немов гора лягла.
Він поскидав з себе ковдри і подушки, виліз з – під ліжка і сказав:
— Ну, хватить з мене! Нехай катається, хто хоче!
Потім він ліг біля вогню і проспав до білого дня.
Вранці прийшов король і, побачивши його розпростертим на землі, подумав, що привиди вбили його і він лежить мертвий.
— Шкода доброго юнака! – Сказав король.
Почув це хлопець, схопився і відповів:
— Ну, до біди ще не дійшло!
Здивувався король, зрадів і запитав, як йому було.
— Чудово, відповів той, ось уже минула одна ніч, а там і дві інші пройдуть.
Пішов хлопець до господаря готелю, а той і очі витріщає:
— Не думав я побачити тебе в живих. Ну що, навчився ти страху?
— Яке там! Відповів хлопець. Все марно! Хоч би хто – небудь напоумив мене.
На другу ніч пішов він спати в древній замок, сів біля вогню і затягнув свою стару пісеньку: Хоч би страх мене пробрав!
Близько півночі піднявся там шум і гам, спершу тихше, а потім все голосніше і голосніше; потім знову все стихло на хвилину, і нарешті з труби до ніг хлопця вивалилося з гучним криком пів чоловіка.
— Гей! Закричав юнак. Треба б ще половинку! Цієї замало буде, щоб налякати.
Тут знову гомін піднявся, почувся тупіт і виття й інша половина теж випала.
— Стривай, сказав хлопець, ось я для тебе вогонь роздую!
Зробивши це і озирнувшись, він побачив, що обидві половини встигли зростися і на його місці сидів уже страшний – престрашний чоловік.
— Непорядок! Сказав хлопець. Лавка ця моя!
Страшна людина хотіла його відштовхнути, але хлопець не піддався, сильно двинув його, зіштовхнув з лави і сів знову на своє місце.
Тоді зверху почали падати один за іншим безліч таких самих. Вони дістали дев'ять мертвих ніг і дві мертві голови, розставили ці ноги і стали грати, як в кеглі.
Хлопцеві теж захотілося пограти.
— Гей, ви, послухайте! Попросив він їх. Чи можна мені приєднатися до вас?
— Можна, коли гроші в тебе є.
— Грошей вистачає, та кулі ваші не круглі.
Взяв він мертві голови, поклав їх на токарний верстат і зробив їх кругом.
— Ось так, сказав він, тепер вони краще котитися будуть. Валяйте! Тепер піде потіха!
Пограв хлопець з непроханими гостями і програв трохи; але як тільки пробило дванадцять, все зникло. Він ліг і спокійно заснув.
На ранок прийшов король довідатися:
— Ну, що з тобою коїлося на цей раз?
— Програв в кеглі два талера!
— Та хіба тобі не було страшно ?!
— Ні! Відповів хлопець. Побавитися, і тільки. Хоч би мені дізнатися, що таке страх!
На третю ніч сів він знову на свою лавку і сказав з досадою:
— Ах, якби тільки пробрав мене страх!
Трохи згодом з'явилися шестеро високих хлопців з труною в руках.
— Еге-ге, сказав хлопець, та це, напевно, братик мій двоюрідний, померлий два роки тому! Він поманив пальцем і крикнув: Ну, іди, іди сюди, братику!
Труну поставили на підлогу, хлопець підійшов і зняв кришку: в труні лежав мрець. Доторкнувся хлопець до нього: він був холодний, як лід.
— Стривай, сказав він, я тебе зігрію!
Підійшов до вогню, погрів руку і приклав її до обличчя мерця, але той був холодний як раніше.
Тоді він вийняв його з гробу, сів до вогню, поклав небіжчика собі на коліна і став терти йому руки, щоб відновити кровообіг.
Коли і це не допомогло, йому спало на думку, що зігрітися можна добре, якщо вдвох лягти в ліжко; переніс він мерця на своє ліжко, накрив його і ліг поруч з ним.
Трохи згодом небіжчик зігрівся і заворушився.
— Ось бачиш, брате, сказав хлопець, я і відігрів тебе.
Але мрець раптом піднявся і заволав:
— А! Тепер я задушу тебе!
— Що? Задушив ?! Так от яка твоя вдячність ?! Полізай ж знову в свою труну!
І хлопець підняв мерця, кинув його в труну і закрив його кришкою; тоді увійшли ті ж шестеро носіїв та забрали труну.
— Не пробирає мене страх, та й все! Сказав хлопець. Тут я страху навіки не навчуся!
Тут увійшов чоловік ще більший всіх інших і на вид – страховисько: це був старий з довгою білою бородою.
— Ах ти, тварюко! Закричав він. Тепер ти дізнаєшся, що таке страх: готуйся до смерті!
— Ну, не дуже поспішай! Відповів хлопець. Колі мені вмирати доведеться, так без мого дозволу не получиться.
— Тебе вже я заберу з собою! Сказало чудовисько.
— Тихіше, тихіше! Дуже вже ти розходився! Я ж теж не слабкий, а то ще й сильніший тебе!
— Це ми ще подивимося! Сказав старий. Якщо ти сильніший мене, так я тебе відпущу; ходімо, спробуємо силу!
І повів він хлопця темними переходами в кузню, взяв сокиру і вбив одним ударом ковадло в землю.
— Ач дивина! Я можу і трохи краще цього зробити! Сказав хлопець і підійшов до іншої ковадлі.
Старий став поруч нього, цікавлячись подивитися, і біла борода його звісилась над ковадлом. Тоді хлопець схопив сокиру, розколов одним ударом ковадло і защепив в неї бороду старого.
— Ну, тепер ти, брате, попався! Сказав він. Тепер тобі помирати доведеться!
Взяв він залізний прут і став ним пригощати старого, поки той не заверещав і не почав благати про пощаду, обіцяючи дати йому за це превеликі багатства.
Хлопець витягнув сокиру з щілини і звільнив старого. Повів його старий назад в замок, показав йому в одному з пагорбів три скрині, наповнені золотом, і сказав:
— Одна третина належить бідним, інша королю, третя тобі.
У цей час пробило дванадцять, і хлопець залишився один в темряві.
— Як – небудь та виберуся звідси, сказав він, навпомацки відшукав дорогу в свою кімнату і заснув там біля вогню.
На ранок прийшов король і запитав:
— Що ж тепер, мабуть, навчився ти страху?
— Ні, відповів той, і відати не відаю, що таке страх. Побував тут мій покійний двоюрідний брат та бородань якийсь приходив і показав мені там внизу купу грошей, а страху мене ніхто не навчив.
І сказав тоді король:
— Спасибі тобі! Визволив ти замок від нечистої сили. Бери ж собі мою дочку в дружини!
— Все це дуже добре, відповів той, а все – таки досі я не знаю, що означає тремтіти від страху!
Коментарі
Дописати коментар